«Перехід в Шахтар? Гроші — не головне». Нападник, який став найжорсткішим захисником у Донецьку і відмовлявся бити пенальті Шовковському

Можливо, ви не пригадуєте складного для українського вуха прізвища Беркеуан. Однак на зорі кар’єри Мірчі Луческу в Шахтарі у Донецьк прибув цілий румунський легіон.

Разом з Марікою та Стойканом з бухарестського Динамо «гірники» запросили оборонця Косміна Беркеуана. Виступав за «оранжево-чорних» румун не довго, однак на власні очі бачив становлення нового Шахтаря. У серпні Косміну виповниться 40 років і він готується розпочати повноцінну тренерську кар’єру. Щиро зізнається – якщо будуть пропозиції, то готовий переїхати з Греції, де нині мешкає, в Україну, про яку у нього залишилися чудові спогади. 

«У футболі ти вчишся до того часу, поки не помреш»

— Косміне, останнє, що доводилося чути про вас – тренерська діяльність у Греції. Як поживаєте?

— Вперше в Салоніки я приїхав у 2007-му, коли Шахтар віддав мене в оренду у ПАОК. Я затримався в Греції і став гравцем ОФІ, команди, що базується в Іракліоні, на Криті. Через три роки я розпочав свою тренерську кар’єру. За цей час я отримав тренерську ліцензію і здобув перший досвід, коли очолив команду Дігеніс Лаккома, що базується в Халкідіках.

— Згодом ви почали працювати в структурі Олімпіакоса.

— Так, в клубній Академії. Зараз я завершую навчання в Румунії. На Батьківщині от-от здобуду PRO-ліцензію. Моя найближча ціль – очолити якусь команду.

— Орієнтуєтеся на Грецію чи Румунію?

— Я не знаю. Якщо буде пропозиція з України, я завтра приїду до вас. Це моя робота. Не знаю, де опинюся наступного разу. Мій дім там, де моя робота. 

— Чув, що у вас є певний туристичний бізнес.

— Наша сім’я володіє невеличким готелем на 12 кімнат у місцині поруч з Петралонською печерою, фантастичним місцем. Однак це не масштабний бізнес. Невеличка сімейна справа.

— Одного разу в інтерв’ю румунським ЗМІ ви сказали, що готові до тренерської діяльності, адже в Шахтарі бачили високий рівень роботи клубу. Для вас це певною мірою зразок?

— Я працював з великим тренером – Мірчею Луческу. У моїй кар’єрі було багато тренерів, у яких мені було чого навчитися. Можу сказати, що у мене достатньо знань і я маю, що дати, маю багаж, яким можу поділитися як тренер. Крім того, під час навчання для отримання тренерської ліцензії, я отримав хороший досвід. У футболі ти вчишся до того часу, поки не помреш.

— У 2003-му ви зіграли за бухарестське Динамо у матчах Кубка УЄФА проти «Шахтаря і двічі перемогли тоді ще команду Бернда Шустера. Саме в той момент «гірники» зацікавилися вами, а також кількома вашими партнерами?

— Моїми одноклубниками в Динамо були Чіпріан Маріка і Флавіус Стойкан, які також переїхали в Донецьк. Ми пройшли Шахтар і показали непогану гру. Думаю, цей фактор вплинув на рішення керівників донецького клубу. У наступному році я підписав контракт з Шахтарем.

«Заради команди і тренера я був готовий зіграти будь-де»

— У Донецьк ви приїхали в статусі захисника. Хоча ще недавно вважалися доволі перспективним румунським форвардом. Більшість футболістів змінює амплуа в юнацькому віці, однак ваш випадок – унікальний.

— Це правда, я багато років був нападником, однак все змінилося практично одномоментно. Я виступав у якості нападника за команду Біхор з Ораді, яку тренував видатний Габі Балінт. У складі Стяуа він вигравав Кубок європейських чемпіонів, а в Ораді лише розпочинав свою тренерську кар’єру. Згодом я переїхав у Крайову, де став гравцем Університаті. Саме там я вперше зіграв у захисті.

— Такою була вказівка тренера?

— Перед фінальним матчем Кубка Румунії проти бухарестського Динамо наставник Університаті Еміл Сендой запитав мене: «Ти можеш допомогти команді і зіграти сьогодні на позиції стопера?». Звичайно, я відповів згодою. Природно, що заради команди і тренера я був готовий зіграти будь-де. Так я отримав перший досвід гри в обороні. І все ж з Крайови в бухарестське Динамо я переходив у статусі нападника.

— Там ви остаточно перекваліфікувалися в захисника?

— Після року виступів у атаці відомий румунський тренер Йоан Андоне сказав мені, щоб я спробував себе в обороні. Далі в моїй кар’єрі був Шахтар. Там, як ви знаєте, я грав лише в захисті.

— Ви маєте чудову нагоду для того, щоб порівняти дві футбольні протилежності – де вам більше подобалося: в захисті чи в атаці?

— Дивись, в нападі трохи важче. Ти повинен будувати, ти мусиш забити. В обороні все простіше – ти маєш лише руйнувати. Мені не було дуже важко змінити своє амплуа, адже я знав, як думає форвард. Відчував, як може зіграти суперник, як рухатиметься, коли завдаватиме удар по воротах.

— Повернімося до Університаті. Там ви на власні очі бачили старт кар’єри 19-річного Крістіана Ківу, який через десятиліття виграє Лігу чемпіонів.

— Крістіан виступав у Крайові не дуже довго. Це один з найбільш потужних гравців, з яким я коли-небудь грав. Ківу підписав контракт з Аяксом, а далі переїхав у Серію А. Спочатку була Рома, а потім Інтер, з яким він виграв Лігу чемпіонів.

— В Університаті виступали майбутні гравці українського чемпіонату: Августін Кіріце згодом переїде в Карпати і посприяє трансферу Ігоря Худоб’яка з Івано-Франківська до Львова, Даніель Кіріце спробує свої сили у Шахтарі, а Маріус Міту стане гравцем донецького Металурга.

— Найбільшим талантом вважався Маріус Міту. Це величезний талант і дуже потужний футболіст. Яка у нього була техніка! Мені дуже подобалася його гра.

— В бухарестському Динамо ви також потрапили у солідну компанію.

— У нас були перспективні молоді хлопці, а також досвідчені гравці, наприклад, Георге Попеску, якому було далеко за 30 і за спиною в нього були трофеї і виступи в Барселоні. Це була велика команда, де я багато вчився і набирався досвіду.

 

«Не чув нічого поганого про Матузалема»

— На той час Шахтар ще не був відомим у Європі. Вашому переїзду з Бухаресту в Донецьк посприяли гроші?

— Це був чудовий клуб, сильна команда і там працював класний менеджмент. Я бачив перспективу у Шахтарі і дивився в майбутнє. Я бачив і вірив. І я не помилився. Вони виграли Кубок УЄФА, щороку грають у Лізі чемпіонів. Пфффф… Гроші приходять і йдуть, це не було головним, коли я приймав рішення про перехід в Шахтар.

— На початку своєї ери в Донецьку Луческу запросив у свою команду кількох співвітчизників. Ви мали певні привілеї у зв’язку з тим, що у вас був румунський паспорт?

— Ми мали дуже сильну команду з Елано, Матузалемом, Тимощуком. Тренер допомагав нам усім, незважаючи на те, звідки ти родом: з Бразилії чи Румунії. Він допомагав мені рівно так само, як Матузалему чи комусь іншому. Ми професіонали і маємо добре виконувати свою роботу.

— Франселіно Матузалем залишав Шахтар з великим скандалом.

— У мене ніколи не було проблем з ним на полі. Як він поводив себе у буденному житті, чим займався – це значення не мало. Матузалем чудово виконував свої обов’язки на полі. Зрештою, я не чув нічого поганого про нього. Він викладався, працював на тренуваннях і був нашим лідером. Дивний характер? Не знаю, для мене він був класним хлопцем. 

— Ви спілкувалися з президентом клубу Рінатом Ахметовим?

— Повторюся, в клубі на той час була чудова організація і менеджмент дуже високого класу. Коли я кажу про високий рівень, то маю на увазі, що кожен знав свою роботу на сто відсотків. Президент Ахметов був неймовірним, він мав величезний авторитет і створював цей клуб. Всі люди в Шахтарі могли тобі допомогти. До кого б я не звернувся, завжди отримував підтримку. Це стосувалося побуту, будинку, автомобіля.

— Коли ви переїхали в Донецьк, то на той момент у клубі виступав 22-річний Даріо Срна. Могли повірити, що цей молодий хорват з Хайдука колись стане легендою Шахтаря?

— Безперечно. У мене немає слів, щоб описати його кар’єру в Донецьку. Він був багаторічним капітаном команди. Та й зараз у 36 він підписує контракт з Кальярі. Це також красномовний факт. Срна – великий гравець і я бачив це ще тоді, на початку 2000-их.

 

«Кажу Луческу: «Не хочу бити пенальті»

— Ваш дебютний матч за Шахтар можна назвати унікальним. 9 липня ви підписуєте контракт з клубом, а вже наступного дня граєте в Одесі проти Динамо за Суперкубок України.

— Так, так. Як забудеш ту гру? (посміхається). То був мій другий день в клубі і відразу дебют в такому матчі. Можу сказати, що сам поєдинок я провів добре, основний час закінчився внічию 1:1. Далі були пенальті. Під час паузи кажу Містеру Луческу: «Це моя дебютна гра, не хочу бити пенальті». Після першої п’ятірки ударів рахунок був 4:4. Якщо пам’ятаєш, я до м’яча підходив останнім з польових гравців. Останнім! Я не хотів бити, відчував, що можуть виникнути проблеми. Однак черга таки дійшла до мене і я не забив Шовковському.

— Голкіпер Динамо відбив м’яч в перекладину, а потім сам підійшов до позначки і забив Лаштувці.

— Це великий воротар, варто глянути на його кар’єру. Він справжній молодець.    

— На запитання про найжорсткішого футболіста Шахтаря Предраг Пажин, який виступав у Донецьку перед вами, відповів: «Це я». У команді ваших часів брутальних хлопців також вистачало. Одного разу Ненад Лалатовіч штовхнув арбітра і отримав річну дискваліфікацію. А були ще непоступливі Тимощук і Левандовскі. Однак у своєму першому сезоні ви отримали 6 жовтих карток в чемпіонаті України і це найбільший показник в команді.

— Так, я був дуже агресивним (посміхається). Все просто – у футболі я хотів вигравати. Але я ніколи не грав у ноги. Діяв жорстко, але в м’яч. Таким був мій стиль. Відзначу жорсткість Тимощука. Під час матчів Анатолій також був по-футбольному агресивним. Ми могли сміятися і жартувати, але на полі про все забували – це футбол і тут треба викладатися.

— В Лізі чемпіонів Шахтар потрапив у серйозну групу з Барселоною, Міланом і Селтіком. Вам довелося стримувати серйозних суперників. З ким було найважче?

— З Рональдіньйо, він був номером один! Можу назвати тобі інші гучні імена: Мессі, Ето’о. Важко було і проти Адріано з Інтера. Непросто було втримати Ернана Креспо з Мілана.  

— Той розіграш турніру запам’ятався дивним протистоянням з Селтіком в Глазго. Арбітр вилучив вас і Тимощука, а ще призначив унікальний вільний удар, який завершився голом. Все через те, що Ян Лаштувка порушив правило введення м’яча у гру.

— Я не знаю, чи була моя червона картка справедливою. Проте знаю точно, що ми пропустили гол через свою помилку. Ми не були сконцентровані і зібрані достатньо, а гра була надзвичайно потужною. Це поле, ці фанати… Трибуни так близько до тебе, ти відчуваєш тиск.

 

«Вийшов на паркінг і кажу сам до себе: «Ей, де моя машина?»

— Разом з Шахтарем ви здобули золото чемпіонату, а також Кубок і Суперкубок України.

— В Румунії я також вигравав трофеї: двічі Кубок і одного разу чемпіонат. Я дуже гордий і пишаюся тим, як грав за Шахтар. Я робив все, що міг і намагався бути чесним перед командою. Для мене це був хороший період.

— З Донецька ви переїжджаєте у Самару. Ви самостійно обирали Крилья Совєтов чи це була домовленість клубів?

— В Шахтарі сказали: «У нас є варіант з Росією. Якщо хочеш, то можеш поїхати». Мені було цікаво спробувати себе там, отримати новий виклик. Мене ніхто не примушував. Це був новий чемпіонат, новий досвід.

— Однак у Гаджі Гаджієва ви лише двічі вийшли на поле.

— Це сильний тренер, проте я не міг грати у його футбол. Це інша система, інший стиль. В Самарі я отримав хороший досвід хоча б тому, що познайомився з Андрієм Гусіним. Це була чудова людина не лише на полі, а й за його межами. Ми були друзями. Я дуже засмутився, коли дізнався про його смерть.

— У 2006-му ви переходите у ПАОК, де виступав Теодорас Загоракіс. Що пригадуєте про час у Салоніках?

— В Шахтарі я провів видатний період, ми боролися за серйозні місця, це був топ-рівень. В Греції була інша історія. ПАОК – великий клуб для цієї країни, однак Шахтар особисто для мене – це вищий рівень.

— Коли згадуєте Україну, то який спогад відразу викликає усмішку?

— Одного разу ми грали в листопаді чи грудні, здається, в Одесі. Повернулися додому, прилетіли в аеропорт. Виходжу на паркінг і не бачу свого автомобіля. Снігу було настільки багато, що нічого не було видно. Кажу сам до себе: «Ей, де моя машина?» Я не знав, як повернуся додому, поки не помітив двометрову гору. Моє авто було повністю вкрите снігом. Добряче тоді насміявся, поки звільняв машину від снігу (посміхається).

Скрипт выполнялся 0.7106 сек.