Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

Олімпійський чемпіон та легенда Дніпра про тиск скаутів Динамо і холод від Лобановського, пораду Вадиму Тищенку пити горілку і розумний крок Павелка

В перший день жовтня виповниться 30 років з моменту видатного тріумфу – Олімпійська збірна СРСР саме в цей день у Сеулі перемогла в фіналі бразильців з Таффарелом, Ромаріо та Бебето у складі. Серед ключових виконавців тієї збірної був гравець нашого Дніпра Володимир Лютий.

Його голос можна легко сплутати з голосом Олега Блохіна. Головна відмінність – спокій і розважливість. Володимир Іванович по-німецьки прагматично ставиться до всього, що оточує його. Єдина річ, яка виводить з рівноваги – згадка про стан справ на Батьківщині. Лютий не обмежується критикою України футбольної, він жорстко проходиться і по нашому політичному життю. Автор золотої передачі у фіналі Олімпіади. Єдиний дворазовий чемпіон СРСР у складі Дніпра. Людина, яка ніколи не лізе за словом у кишеню. Відтепер він знову в ділі. Хоч і за сотні кілометрів від України.

Практично через матч кажуть: Не забивайте, не бігайте. Що це таке?

— Нещодавно ви сповістили у Facebook – з 1 липня працюєте у німецькій Ганзі, де будете суміщати посади спортивного директора академії та тренера U-19. Вас офіційно можна вітати?

— Все сталося спонтанно і випадково. Познайомився з одним німецьким фахівцем з Ростока. Поспілкувалися з ним кілька годин, обмінялися думками щодо бачення розвитку футболу. Він розповів мені про вакантні посади у Ганзі. Йому сподобалася моя позиція і він сказав: Ви не проти, якщо я запропоную в клубі вашу кандидатуру? Через певний час мене запросили на співбесіду з директором дитячої академії Ганзи. Розповів їм, як я бачу розвиток футболу, роботу з молоддю.

— Коли отримали схвальну відповідь?

— На зворотній дорозі. Минуло дві години і мені зателефонували: Надсилаємо контракт. Просимо ознайомитися і дати відповідь.

— Ви вже приступили до роботи?

— Так, зараз перебуваю у Ростоку. Відбувається процес вивчення інфраструктури, тут все на дуже високому рівні. Ганза має свій власний інтернат. Відчуваю величезну відповідальність, очікую нових цікавих викликів.

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— Раніше ви скаржилися на політику німецьких клубів – вони не охоче залучали до роботи фахівців, які не мають німецького паспорта. Ви ж принципово відмовлялися змінювати українське громадянство. Що змінилося тепер: позиція клубів чи ваш паспорт?

— У мене залишилося українське громадянство, жодних змін. Просто те свавілля української влади… Я недовго протримаю цей паспорт. Подивіться, що влада творить з народом. Тут не постає питання національності – важливі твої знання і навички. Я значну частину життя провів у Німеччині і хотів повернутися в Україну. Був готовий працювати навіть безоплатно – нікому нічого не потрібно. Це не розвиток, це знищення. Всюди корупція і договірняки.

— Ви активно слідкуєте за новинами з України?

— До мене приїжджають молоді хлопці з України. Я тут працював у команді шостої німецької ліги. Так от вони розповідають – жодного інтересу. Практично через матч їм кажуть: Не забивайте, не бігайте. Що це таке?

Вони прийшли до влади, коли було 40 мільйонів. Зараз – 26

— Кілька років тому ви написали про власний досвід роботи у ФК Тернопіль: Кожен тур зливається на тоталізаторі. Команда має 1 очко. Питання до вболівальників чудесного міста Тернополя. Вам не соромно? Як ви це терпите всі? Це ж ваша Команда!!! Ваше місто!!! Після такого вогняного виступу до вас ніхто з дисциплінарних органів не звертався?

— Звичайно, що все залишилося поза увагою. Кому це цікаво? Якщо з людьми хтось ділиться… Там все, напевно, вибудовано і корумповано аж до найвищих чиновників.

— Ви не могли не чути про боротьбу з матчами з фіксованим результатом в Україні. Вірите у те, що хоч одну особу буде притягнуто до відповідальності?

— При цій владі – не вірю.

— Ви ніколи не боялися жорстко висловлюватися і часто добряче критикували. Наприклад, керівництво Дніпра за створене в клубі кумівство. Вважаєте, це завадило вам працевлаштуватися в Україні?

— Це заважало не мені, а людям, які управляють цими процесами. Мабуть, я занадто кваліфікований для них. Мого імені бояться – завжди кажу свою думку і розповідаю, як є насправді. В Україні людям це не подобається.

— Кілька років тому ви сколихнули і російський футбол, коли згадали про договірний матч між Амкаром і Ростовом, у якому тоді працювали.

— Зараз не варто про це говорити і зачіпати Росію. Дай Боже, щоб у нас так футбол розвивався, як у сусідів.

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— Після того скандалу російські ЗМІ звернулися до вас за коментарем, однак ви відмовилися, посилаючись на воєнні дій на сході України.

— Я не відмовлявся. Просто я був патріотом країни, поки не пожив там. Маю на увазі Україну. Мені дуже шкода український народ і я співчуваю йому. Якщо поглянете на мою сторінку у Facebook, то побачите пости про нашу владу. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать? Вони прийшли до влади, коли було 40 мільйонів жителів. Зараз – 26 мільйонів. Люди біжать звідти, як з корабля, який тоне. Там нереально жити. В Україні люди просто існують. Відчув це на власній шкірі.

— Зовсім недавно ви намагалися організувати цікавий проект в Сумах. Проблема була лише у китайських інвесторах, які не виконали взяті на себе зобов’язання?

— Виключно у них. Я сам не зрозумів. Вони стільки грошей інвестували, а потім зникли. Я бачив бажання керівників міста мати хорошу команду. Як на мене, ФК Суми непогано виступили у минулому сезоні, враховуючи всі обставини. У місті існує перспектива розвитку футболу.

Спіймав вантажівку: Давай я тобі заплачу, а ти мене закинеш додому?

— Незважаючи на відсутність серйозної роботи протягом останніх років, ви залишалися у футболі. З ким спілкуєтеся найтісніше?

— В Молдові у мене є товариш агент ФІФА – Віталій Леука, також Юрій Куліш, екс-гравець Дніпра та тернопільської Ниви, з яким ми розпочинали сумський проект, також на зв’язку із Олександром Бородюком. Спілкуюся з партнерами по олімпійській збірній: Армінасом Нарбековасом з Литви та Ігорем Пономарьовим, який мешкає у Швеції.

— Довелося прочитати, що ви, Нарбековас і Гела Кеташвілі у тій збірній були найбільшими інтелектуалами і постійно читали книжки. Зараз час на це маєте?

— Не завжди знаходжу момент, але намагаюся адаптуватися до нових умов – всю інформацію ми черпаємо з інтернету. Світ не стоїть на місці, намагаюся слідкувати за політикою. Книжок зараз у моєму житті стало менше. Та й від руки практично не пишу. Змінилася система підготовки футболістів. Ще до тренування гравці знають, що ми робитимемо. Тут кожен гравець має свій App, тому отримує інформацію завчасно. В таких умовах добре видно, хто з футболістів викладається і є готовим на сто відсотків. Це дуже високий рівень.

— Представники чемпіонської збірної розкидані по світу: ви у Німеччині, Скляров у США, Харін в Англії, Яровенко і Михайличенко в Україні. У вас відбуваються традиційні зустрічі?

— Раніше ми збиралися у Москві кожні 5 років. Спілкувалися, згадували, проводили товариський матч. Цьогоріч виповнюється 30 років з моменту сеульського тріумфу і ми попередньо мали відвідувати Грузію. До речі, у Дніпра також ювілей. Хоча я не впевнений, що мене запросять на його святкування.

— Колись ви казали, що у розмовах з Юрієм Савічевим, який забив золотий гол з вашої передачі, починаєте усвідомлювати важливість перемоги в Сеулі.

— Часто про це не думаю, але дивлюся на Росію, яка святкує поразку своєї команди у чвертьфіналі Чемпіонату світу. Вони потрапили у вісімку і щасливі, цінують цей успіх. Оцінка нашої праці трохи інша – Україна навряд чи коли-небудь виграє Олімпіаду. Це був певний рівень, на який не кожен може здійнятися.

— Багато розмов велося про ваші преміальні: 6 тисяч доларів, 12 тисяч рублів, а ще портфель від дніпропетровської компартії. Очікували трохи більшого від міської влади?

— Це оцінка роботи. Виграли Олімпіаду – ну подумаєш… Це вважається нормальним. Якби Україна виграла Чемпіонат світу – все одно не оцінили б. Такі речі нікому не цікаві. Десь вкрасти, десь отримати хабар… Система вибудована лише на це.

— Тріумфального повернення додому у вас не вийшло – Дніпро грав проти Бордо і ви відразу приєдналися до табору команди. Коли приїхали у Дніпропетровськ, то вас вже ніхто не зустрічав?

— У мене було багато речей, а наш автобус їхав за особливим маршрутом через усе місто. Я вийшов завчасно і спіймав вантажівку: У мене багаж великий. Давай я тобі заплачу, а ти мене закинеш на вулицю Гагаріна? Ось він і підвіз мене. Я ж вдома не був цілий місяць!

Динамо — це не моя команда. Моя команда – це Дніпро

— Хороші відносини з тренером олімпійської збірної Анатолієм Бишовцем зберегли лише ви і лікар команди Зураб Орджонікідзе. В чому секрет?

— У нас і надалі абсолютно хороші відносини. Анатолій Федорович – дуже інтелігентний, вихований і розумний. Можливо, на сьогодні він не настільки сучасний у футболі, як був у 1988-му році. Однак його людські якості чудові. Ніколи не мав з ним проблем і навпаки Бишовець допоміг мені в житті. Це один з найвеличніших тренерів. Стати наставником зараз доволі непросто. Не кожен може підлаштовуватися під когось, ділитися. Не в кожного є Шаблії чи як там його прізвище. Бишовець не буде цього робити, а грошей у нього, думаю, достатньо.

— Валентин Москвин відзначав цікаві розбори гри від Бишовця, Ігор Яновський згадував про установку на матч від Анатолія Федоровича, яку він давав пошепки, Дмитро Лоськов розповідав, як на теорії тренер розповідав вірші. Вам запам’ятався якийсь особливий момент?

— Бишовець цікаво заповнював час. Наприклад, на фінал Олімпіади з бразильцями ми вирушали з легкістю. Йому вдалося створити таку невимушену атмосферу. Ще до установки кожен відчував, яким буде склад. Це при тому, що офіційно нам його не оголошували.

— Бишовець розповідав про те, як створював таку атмосферу. Ви справді співали Ніч яка місячна і Суліко?

— Такого не пригадую. Проте обстановка не була напруженою. Бишовець приділяв багато уваги нашому дозвіллю. Запрошував артистів, які нас розважали, організовував екскурсії в театр чи по місту. Хотів навчити нас чомусь новому.

— Одне з головних обмежень у раціоні Бишовця – Кока-Кола?

— Не пригадую, щоб це офіційно було затверджено. Знаю точно, що Кола-Кола була заборонена у Німеччині. Навіть у правилах було написано про це. Пиво дозволяли вживати, а за пиття Коли — штраф 100 марок. 

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— Після тріумфального повернення додому збірної Валерій Лобановський пройшовся по Бишовцю: Вони обіграли збірну перукарів. Було образливо?

— Якби Валерій Васильович працював з командою, у якій не було структури, не було футболістів і досягнув тоді те, що вдалося Бишовцю, він не сказав би цього. Але я не про це. Лобановський мав завжди найкращі кадри. Постійно під рукою вся Україна і її провідні гравці. У 18 років Динамо сіло мені на шию і пресингувало. Робило це до того часу, поки у мене не з’явилося двоє дітей. У Лобановського свої методи. На мене тиснули скаути, я повинен був переїхати в Київ. Але Динамо — це не моя команда. Моя команда – це Дніпро.

— Ваш друг дитинства Олег Протасов вчинив по-іншому і після космічного сезону в Дніпрі переїхав до столиці. Ніколи не говорили з ним на тему трансфер Київ-Дніпропетровськ?

— Ні, у нас не було розмов про це. Протасов – один з найбільш інтелігентних футболістів, яких я зустрічав. Розумний крок Андрія Павелка на посту глави ФФУ – призначення Олега Валерійовича на керівну посаду у Федерації.

— Ви починали грати у футбол з Протасовим на одній вулиці. Коли вперше познайомилися?

— Йому було 7 років, а мені – 9. Знаю його все своє життя. Ми зростати у Красногвардійському районі міста на вулиці Робочій. Потім він із сім’єю переїхав звідти, однак ми зв’язків не втратили.

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— У збірній СРСР ви дебютували лише у 26. Лобановський, очевидно, не особливо хотів запрошувати у свою команду людину, яка йому відмовила. Холод у відносинах був?

— Думаю, що був. Коли я грав за Шальке, то був одним з кращих футболістів СРСР. Тренер вимушений був взяти мене на Чемпіонат світу 1990-го. Проте, на жаль, не дав мені там шансу. Випустити мене за 10 хвилин до кінця матчу з Аргентиною, коли ми були в меншості… Я не вважаю це великим шансом. Упереджене ставлення мало місце. Однак те, що Лобановський це хороший тренер, який здійснив революцію у футболі – це факт, з яким не можна сперечатися, я це визнаю. Валерій Васильович приніс у наш футбол новизну.

— У складі аргентинців тоді виділялися Марадона, Каніджа і Бурручага. Що запам’ятали про суперництво з ними?

— Це одні з кращих гравців світу. Мені пощастило, що я стабільно виступав за хороші команди і мав нагоду протистояти великим гравцям: Геретсу, Тігані та іншим.

— Наприклад, у своїй дебютній грі за збірну СРСР ви примусили помилитися Рональда Кумана.

— Ми грали проти голландців, а Куман хотів мене обіграти. Я передбачив цей маневр і обікрав його. До цього Протасов реалізував пенальті, а потім Куман забив 11-метровий. Наприкінці зустрічі, я забрав м’яч у лідера голландців і приніс своїй команді перемогу. 

Було приємно дізнатися, що я і Добровольський – улюбленці Леонова

— Ваш партнер по олімпійській збірній Володимир Татарчук казав, що проживання команди на теплоході Михайло Шолохов було виключно ініціативою Бишовця. За таких умов можна було повністю сконцентруватися на футболі. Вам така ідея була до душі?

— В контексті проживання в олімпійському селищі було багато нюансів. На теплоході було комфортніше. До нас приїжджали радянські співаки, актори. Нам було цікаво спілкуватися  з артистами. То був розумний крок. На груповій стадії ми жили в готелі.

— Хтось казав, що до вас приїжджала Алла Пугачова?

— Ні, її не було. Був Володимир Винокур, наприклад. У мене взагалі було багато спілкування з акторами і мені трохи пощастило у житті. Я познайомився із зятем Юрія Гагаріна, а він працював на Мосфільмі. Не раз вечеряли в Будинку кіно, де я мав нагоду познайомитися з Папановим, Леоновим. Мені, наприклад, було дуже приємно дізнатися, що я та Ігор Добровольський – улюблені футболісти Євгена Павловича. Він знав багато деталей про мою кар’єру. Цікаво було познайомитися з Володею Тосуєвим, героєм Пригод Електроніка. Знав також інших спортсменів, наприклад, олімпійського чемпіона з хокею Олександра Кожевнікова. Його номер ще й зараз є у мене.

— Не лише номер, а й ключка.

— Так, повинна бути. Вона, щоправда, залишилася у квартирі моєї першої сім’ї.

— Крім зірок естради, на команду Бишовця чекала ще одна яскрава зустріч – аудієнція з Папою Іваном Павлом ІІ.

— Коли ти молодий, то не оцінюєш таких речей. Вважаєш, що все життя ще попереду. Сприймаєш це, як належить. Сьогодні, до речі, також зірки естради спілкуються з футболістами. Мені, наприклад, подобається російський гумор. З наших дивлюся лише Квартал 95, хоча з’являються останнім часом інші гумористи.   

— Олексій Чередник жартував: Після перемоги святкування було таким гучним, що могло здатися, ніби теплохід зійшов з якоря. За словами Чередника саме ви били його по щоках – так будили зранку після бенкету. 

— Ми з Олексієм жили в одній кімнаті. Зрозуміло, що ми гуділи до ранку. Кілька людей взагалі загубилося… Добре, що добудився в підсумку (посміхається).

— Ваш партнер по збірній Гела Кеташвілі сказав, що Ромаріо, проти якого той грав у фіналі, був найсильнішим опонентом у його житті. Кого ви можете відзначити?

— Олексія Михайличенка (посміхається).

— Кажуть, коли він говорив у роздягальні, то вся команда мовчала і уважно слухала?

— Кожен мав слово і міг щось сказати. Михайличенко – це лідер. Він заслужив бути лідером в українському футболі. Протасов і Михайличенко повинні займати ключові посади у ФФУ.

Порадив Тищенку: 100 грам після операції і біль у суглобах зникає

— Коли Бишовець включив у список гравців на Олімпіаду Вадима Тищенка – усі здивувалися. Він їхав у збірну з травмою, однак виконував роль морального авторитета. Правда, що саме ви допомагали йому лікуватися – випив 100 грам горілки перед сном і меніск вже не болить?

— Це не зовсім так. Раніше перед операцією кололи новокаїн. Біль можна було терпіти, однак після операції тіло відходило – жахливі відчуття. Коли мені зробили 3-4 операції, то я вже знав про такі методи. Порадив Вадиму: 100 грам після операції і біль у суглобах зникає. Вперше про це почув від лікаря, який мене оперував.

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— Олег Бенько, який грав у Дніпрі, розповідав, як Тищенко та Едуард Сон одягали куртки і на тренуваннях буквально вмивалися потом. Ветерани стелилися в підкатах навіть на кам’яному покритті.

— Вадим був дуже самовідданим. Це була виняткова людина. Можливо, Тищенко не тягнув на посаду головного тренера, але він був дуже відповідальним. Вадим багато не говорив. Він робив. Тищенко виходив на поле, грав у футбол і віддавав всього себе.

— Колись Арріго Саккі пояснював результативність Златана Ібрагімовіча великим розміром ноги. У вас, як і у шведа, 47-й. Це зараз на бутсах пишуть прізвища, малюють зображення. У часи вашої кар’єри не було проблем із взуттям?

— Ні, не було. У мене тоді був 45-46. Я розумів, що це був маленький розмір для мене, але я взував 45-й. Тепер через вузьке взуття маю проблеми із сухожиллям і пальцями. Тому зараз обираю 47-й, щоб трохи із запасом було.

— Якось ви розповідали про грізний дует форвардів Володимирів на юнацькому рівні: Лютого і Дикого. У вас були особливі випадки, пов’язані з прізвищем?

— У декого моє прізвище асоціювалося з героєм фільму Невловимі месники Сидором Лютим. Якщо перекласти на російську, то слово свирепость не відображає мій характер. Напевно, на щастя (посміхається). Другий місяць року? Не скажу, що лютий – мій улюблений місяць. Кожна пора року має свої переваги. Зараз я просто щасливий і радію кожному дню. Радий, що маю хорошу роботу. В Німеччині височенний рівень футболу, а я живу не в Україні – це вже позитив.

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— Ви справляєте враження дуже спокійної і врівноваженої людини. Однак Гела Кеташвілі розповідав, як перед Олімпіадою ви з Чередником пожартували над ним. Кеташвілі напередодні придбав у таксиста Волгу і коли вийшов зранку до свого авто, то побачив, що хтось знову наклеїв на машину шашечки. Щоб повеселити колектив, ви з Чередником проводили свою спецоперацію посеред ночі. 

— Коли ти по кілька днів знаходишся на базі, то життя здається дуже одноманітним. Хочеться трохи радості і різноманіття. До наших днів всі ці жарти доходять перефразованими. Якщо зараз, якщо хочу себе розвеселити, то на чийсь дзвінок відповідаю чужим голосом. Або ж сам телефоную і змінюю тембр.

Пояснював молодим – ми не боги, а звичайні футболісти

— Своє становлення у Дніпрі ви розпочинали під керівництвом унікального тандему Володимира Ємця та Геннадія Жиздика. Останній втратив на війні праву руку. Геннадій Афанасійович не розповідав про своє минуле?

— Ми знали про те, що він був на фронті. Людина в Дніпрі займалася своєю справою. Він знав, як все зробити, як створити умови. На щастя його слухали керівники області і йшли на зустріч. Все, що він просив – виконували. Крім того, виросло золоте покоління: Протасов, Литовченко, Кузнецов, я, Миргородський. А Жиздику та Ємцю вдалося в Дніпропетровськ запросити ще й досвідчених футболістів, які ще більше підняли нашу планку. Ти ростеш тільки тоді, коли бачиш поруч з собою когось кращого і сильнішого.

— Згодом Дніпру пощастило ще раз, коли команду очолив Євген Кучеревський.

— Це один з найсильніших тренерів своєї епохи. Дуже розумна людина, яка могла переконати керівництво у тому, що саме це необхідно для клубу. Це дало серйозні результати.

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— Футболісти Дніпра мали шалену популярність в місті. Селфі тоді не було, однак це не позбавляло вас прискіпливої уваги.

— Якщо я випадково користувався громадським транспортом, то люди, звичайно, впізнавали. Мене впізнавали і в Москві чи Ленінграді. Однак люди у нас виховані і культурні, жодних проблем. Коли кілька років тому жив в Україні, то в маршрутці також впізнавали. І це при тому, що я сильно змінився.

— Останній матч чемпіонського сезону 1988-го запам’ятався тому, що весь основний склад, за виключення вас і Сергія Башкірова, вирушив на комерційний турнір в Марокко. Ще зовсім юні Москвин, Похлєбаєв, Кошелюк, Геращенко і компанія проявили себе відмінно – Дніпро обіграв мінське Динамо з рахунком 4:3.

— У нас була чудова молодь. Все, що залежало від мене, я намагався робити. Пояснював, переконував, підказував – ми не боги, а звичайні футболісти, вчіться, працюйте, кожен має право на помилку. Всього іншого з часом досягнете. Талант був у всіх. Інша справа, як вони ним потім розпорядилися.

— Трохи інший шлях був у Івана Вишневського. Розпочинав він не з академії Дніпра, а на рідній Тернопільщині. Дорогу у футбол йому простелив Віктор Жилін, який помітив Вишневського на аматорському рівні. До того він нібито працював на будівельному крані. Це вже потім були вінницька Нива, Спартак, Дніпро і Фенербахче.

— Іван — дуже надійний захисник і порядна людина. Історію про кран не знаю, однак в Тернополі чув багато позитивного про Вишневського. У мене про нього найтепліші спогади.

Якби я ображався на всіх, то вже б не жив на цьому світі

— Коли ви стали гравцем Шальке, то на той час в команді вже був 20-річний голкіпер Єнс Леманн. Мине кілька років і він виграє вражаючу кількість трофеїв з Міланом, дортмундською Борусією та Арсеналом.

— Кожного року Шальке запрошує на останній домашній матч сезону всіх екс-гравців. Більше того, ти можеш взяти з собою дружину чи, наприклад, друга. Цього року я зустрів багатьох друзів: Андреаса Мюллера, Гюнтера Шліппера. Був там і Олександр Бородюк з сином. Леманн, на жаль, цьогорічну зустріч пропустив. Єнс – дуже сильний воротар, який виріс до рівня збірної і виграв з Шальке Кубок УЄФА. У нього було велике бажання і це неможливо було не помітити на тренуваннях. Ніхто не сумнівався, що у хлопця велике майбутнє.

Володимир Лютий: Я був патріотом України, поки не пожив там. Йде геноцид народу. Чому всі мовчать?

— Коли згодом ви поїхали в Дуйсбург, то зустрілися там з Міхаелем Тарнатом, який тільки-но розпочинав свою кар’єру. Згодом Тарнат і його Баварія не пустять Динамо у фінал Ліги чемпіонів.

— Я багато підказував Міхаелю в роботі і навчив його різноманітним трюкам. Середній вік гравців у тому Дуйсбурзі був 32+. Коли починалося тренування, то я завжди першим заходив у квадрат, як один з наймолодших. А мені вже було 30! Інші шість гравців за квадратом мали по 36-38 років. 

— Після певного періоду в Німеччині ви їдете у Туреччину, де стаєте гравцем Бурсаспора. А далі – драма. Лише другий поєдинок, травма, розрив контракту. Образа на турків залишилася?

— Якби я ображався на всіх, то я вже б не жив на цьому світі. Сміття з голови треба викидати. Так, сталася така ситуація. Отримав травму… І далі що? Життя продовжується, йдемо далі. Кожна людина має право помилятися. Просто, якщо тебе одного разу обманули, ти робиш висновки. 

— Ви неодноразово казали, що хочете попрацювати в Україні. Якщо загадувати про майбутнє – плануєте залишатися в Німеччині чи одного дня повернетеся додому?

Скрипт выполнялся 0.7356 сек.